Біль минулого

ЭленБрус

1.

- Ніколи вас я біля себе не триматиму.
Якщо захочете піти - в щасливий час.
Адже ви вільний, не – за ґратами.
Нехай веде удачливий дороговказ.

До вас від мене не полинуть хвилі гніву.
Потяг до іншої відчуєте, ідіть туди.
У ваші обіцянки з головою не порину.
Мій сумнів житиме зі мною вже завжди…

Він слухав ці слова, здавилось серце.
Немає іншої й ніколи вже не буде,
Аби вона, його кохана, не закрила дверці
До свого серця, бо її лік із ним – усюди.

- Якби ж я міг піти від вас, заполонили
Ви моє серце, але то – щасливі ґрати.
Любити інших намагався…  Немов квіти,
Їм дарував без почуттів палке бажання.

Ваші слова ці можу розуміти я, як згоду?
Отже, ви вийдете за мене, не за нього?
Нічого я не обіцятиму, все зрозумієте ізгодом.
Моє кохання відчуватимете знову й знову…

Ще рік тому не знав, що молода ця жінка
Йому настільки стане дорога, що ради неї
Захоче змінюватись, житиме осідло
Із мріями, що об’єднаються вони сім’єю.

Анфісі лише двадцять два, та не за віком,
Вона така розумна, мудра і розсудлива.
Князева донька, страшного того чоловіка,
Якого всі боялися, зросла відлюднено…

2.

Матусю ледве пам’ятає, вмерла молодою.
Вона була красива, все ж не мала приданого.
Князь одружився, бо кохав, але немов рікою,
Лились образи на дружину, хоч і була та відданою.

Чималі ревнощі, підозри, або просто її погляд
На когось не сподобався йому, чи її слово…
Анфіса пам’ятає сльози матінки, світогляд
Маленької дитини заклав на них основу.

Дізналася у десять років, що приходить смерть,
Безжально забирає дорогих людей у свої пащі.
Хвороба дуже швидко знищила матусю вщент.
Останній її лік Анфіса не забуде вже нізащо.

Нестерпний біль - в очах у найдорожчої людини.
Вона була занадто доброю і дуже ніжною.
Князь грубим був, але вона його не осудила
За те, а вибачалася, хоч не була ні в чому винною.

Батько Анфіси дуже сумував та навіть почав пити.
Але, вже через рік покинув, усамітнювався у кімнаті.
З донькою довго не жадав він навіть говорити,
Але вона і не хотіла, гадала - не любив він матір.

Як міг із нею грубо так поводитися, ображати?
Можливо через нього та пішла з життя зарано.
Через образи матінки цуралась князя, поважати
Дедалі важче їй було його, через душевну рану.

В шістнадцять років дівчина, немов розквітла.
Стала красунею, як матінка, з очима, мов волошки.
Два роки, як у князя вже з’явилася дружина інша -
З немалим статком баронеса, син в неї був дорослий.

3.

Вони жили в її великому будинку, а Анфіса
Відмовилась переселятись, мала гувернанток.
Була прислуга в неї: жінки дві й два чоловіка.
А з князем так і не налагодилось спілкування.

Вона ставала із роками дуже схожою на матір,
Можливо через те, поглянувши, відводив погляд.
Окрім скупих вітань, нічого він їй не хотів казати.
А дівчину душевний біль не покидав допоки.

З її матусею він дуже грубим був, лише образи
Вона від нього чула, проливала гіркі сльози,
А з баронесою поводиться спокійно, його фрази
До неї поважальні, не закидає в її бік погрози.

- Ніколи не погоджусь вийти заміж, ні, ніколи.
Не хочу так, як матінка страждати, плакати щоразу.
Чоловіки такі безжальні, мов чудовиська, жорстокі.
На краще буде, якщо втіху я знайду у своїй справі.

Через три роки із завзятістю розпочала діяльність.
Салон краси відкрила майже в центрі міста.
Хоч не подобалась ідея, не став князь сперечатись.
Упертість від батьків успадкувала їх донька Анфіса.

Сама хотіла дівчина себе утримувати, заробляти
Спочатку невеликі гроші, але кожен рік - все більші.
З дитинства мріяла, що зможе князеві сказати:
- Без ваших коштів відтепер навчилася я жити.

Ніколи не забути їй, як докоряв він матінці,
Що та, не маючи нічого, була його утриманкою.  
Від таких слів ще більше очі жінки плакали…
Колись у тітки проживала, бо стала вигнанкою.

4.

Батьки померли молодими, їй було шістнадцять.
З імення її виселили, начебто через якісь борги.
Посватав князь, погодилась, бо нікуди було діватись.
Якось увечері, уся в сльозах, розповіла про це донці.

- Не хочу бути я залежною від когось, як матуся.
Ніхто мені своїм утриманням не дорікатиме.
Так, як вона терпіти, я не зможу, не скорюся…
Така рішучість у Анфісі – через нещастя матері.

Усе ж прийшов той час, коли негадане кохання
Ввійшло в її життя і розполохало всі наміри.
Він – із заможної сім’ї, його усміхнені вітання
Стали Анфісі дуже дорогими і жаданими.

Вона ніколи не ходила на вечірки, але того разу
Відмовитися від запрошення ніякої не мала змоги.
Клієнтка, що заможною була, сказала таку фразу:
- Щоб діло процвітало, потрібні люди вам впливові.

Анфіса мала вже й майстерню пошивальну.
Потрібні їй були клієнти із грошима і чимало.
Погодилась відвідувати сходини їх вечорами,
З багатими людьми знайомитись щоб змогу мала.

Вже через місяць познайомилася із Євгеном.
Син графа із заможного в місцях тих роду.
Дуже розумний чоловік, в його очах зелених
Було притягувальне щось, і стать - нівроку.

Анфіса мала трохи більш, ніж двадцять років,
Але, через серйозність, дорослішою виглядала.
Євген старішим був, але не надто вже серйозним,
Тому різницю в чотирнадцять років не відчувала.

5.

Кілька розмов годинами їх зблизили доволі.
Не думала Анфіса, що хтось її так розумітиме.
Можливо у Євгенові вона розгледіла свої дівочі
Таємні сподівання, які жадала бачити у чоловікові.

Він відрізнявся повністю від її батька, делікатним
Був щохвилини, ніколи не дивився зверхньо.
Захоплювався її витримкою і підтримав справи.  
Не бачив, щоб так дівчина ішла до цілі вперто.

Через півроку він зробив Анфісі пропозицію.
Вона злякалась, хоч давно вже мала почуття
До цього чоловіка, пам'ять, мов провидицею,
Нашіптувала: - Себе ти втратиш, відповівши: «Так».    

- О, Господи, Євгене, не очікувала я такого.
Невже це все не сон, мене кохаєте ви також?
Я відганяла всі думки, навіяні мені любов’ю
До вас…  Не вірила, що можемо ми бути разом…

Закохана… Яка ж вона закохана, щаслива.
Які там спогади? Усе розвіялось, немов міраж.
Одружаться, він теж кохає… Мрія галаслива
Картини малювала… У неї все буде гаразд.

Через три місяці призначили вони вінчання.
Розквітла дівчина, від почуттів засяяли у неї очі.
Одна знайома якось до її салону завітала,
У їх розмові зруйнувались сподівання всі дівочі.

- Хіба не чули ви, Євген одружений був двічі.
Обох дружин покинув він вже через рік.
Захоплюється швидко, лиш поринувши у вічі
Жінок красивих, ось такий собі бабій…

6.

Нездужала Анфіса від такої несподіванки.
Як же вона забула сльози матінки, той біль,
Що бачила в її очах? Попри все те, повірила
У своє щастя з чоловіком та була щирою із ним.

Прийшла без попередження одного разу
На звичну їх вечірку, щоб побачити коханого.
Її одразу не помітив, обіймаючи красиву даму.
Коли побачив, то зніяковів, але вона пішла уже.

Він зруйнував її надії, перші почуття дівочі.
Зневіреною остаточно залишилася без нього.
Хотів поговорити він із нею, але ті нечесні очі
Анфісі не хотілось бачити, відчути біль ізнову.

Поринула завзятіше у справи, щоб забутись.
Євгенові листа відправила з проханням
Не турбувати її більше, не буде в них заручин.
Розбилось вщент палке дівоче те кохання…

Навідався до неї якось батько із розмовою.
Здавався іншим він, вона його таким не бачила.
- Спочатку ви розсердили своєю непокорою,
Але тепер турбує стан ваш, бо непередбачувана

Була для мене ваша поведінка... Відчуваю,
Що зрадженою ви вважаєте себе з якихсь причин.
Розвійте злих моїх думок нещадну зграю,
Повідавши, чим завинив колишній ваш жених?

Не хочете казати, розумію, не здобув довіру.
Поганим був для вас я батьком, не зігрів,
Коли цього потребували ви, чимало гніву
На вас із матір’ю спрямовував завжди…

7.

Якби ж ви знали, як кохав її тоді я сильно,
До крику з болем, стогіну душі від божевілля.
Краса матусі вашої була яскрава, я ревниво
Сприймав всі її погляди на інших, дії самовільні.

Мені хотілось, щоб вона була під моїм наглядом.
Як тільки десь уходила, я малював собі картини,
Що в неї є коханець, відчував, що збожеволію.
Боявся втратити свою кохану, не міг без неї жити.

Вона мала характер впертий, виявляла непокору.
Її бажання вчитись лікувати, тоді я не сприймав.
Ходила до лікарні, коли привозили багато хворих.
Навідувалася до знахарки властивості вивчати трав.

Як же мене гнівило все, можливо мав передчуття,
Що не скінчиться це добром, що має трапитися горе.
Від когось заразилася, невиліковною хвороба та була.
Пішла так неочікувано, залишивши багато болю.

Я так боявся її втратити, бо закохався до нестями.
Мені ввижалося,  що покохає іншого й покине.
Того, що сталося, не міг я передбачити і знати,
Що забере Господь мою кохану… Як без неї жити?

Вона носила у душі нестерпний біль через батьків.
Твої дідусь з бабусею померли також молодими.
Хотілось їй навчитись лікувати і допомагати всім,
Хто мав потребу в цьому, ці наміри мене гнівили.

Я був із нею грубим, знаю, то був дикий страх.
Вона була усім для мене, сенсом існування.
Якби ж я знав, що згодом станеться усе ось так,
Ніколи б не образив свою кохану й вашу маму.

8.

Тоді були ви ще дитиною, але я бачив у очах
Доньки своєї дикий гнів і навіть звинувачення.
Себе картав я дуже сильно і багато випивав.
Вона з’явилась у мій сон, мов на побачення.

Зненацька обійняла і сказала: - Не губіть себе.
Нашій донці потрібні ви, що з нею потім буде,
Якщо покинете її? Із часом біль тяжкий мине.
Будьте завжди із нею поряд, яка ж вона красуня…

Прокинувшись, я зрозумів, що вона - з нами.
Покинув пити і почав занурюватися у справи.
Ви виросли і стали зовсім схожою на свою матір.
Не міг дивитися без болю я на вас, став уникати.

Прошу вас мені вибачити із минулого образи.
Кохання іноді несе не тільки радість, а і біль.
Мені так хочеться, щоб ви були щасливою заради
Матусі вашої, найбільша її мрія полягала в тім…

Анфіса підійшла до свого батька й обійняла.
- Якби ж розповіли мені усе це ви раніше.
Здавалось, що лише від грубощів страждала
Вона тоді, а виявляється, що біль був глибшим.  

Як можу вас судити й звинувачувати я тепер?
Кохання дійсно нам несе не лише радість.
Радію, що змогли ви зупинитись і уберегти себе.
Ви дуже дорогі мені, тож бережіться і надалі…

З тих пір татусь доволі часто приїздив до неї.
Вони подовгу говорили, радилась у справах.
Анфіса вірила, що матінка на неї дивиться із неба,
Тому хотіла, щоб вона своєю донею пишалась.

9.

Через півроку в дівчини з’явився шанувальник.
Доволі статний і розумний, також старший.
Йому було за сорок років, але вигляд мав він
Підтягнутий, а його одяг - дорогий й охайний.

Анфіса мала репутацію занадто ділової леді.
На справах з ним зійшлись, навіть здружились.
Усе ж порівнювала дівчина чоловіків з Євгеном.
Такого потягу не відчувала більше до мужчини.

Хотілось їй забути почуття свої, але не спромоглась.
Якось вони з Георгієм прийшли на світський захід.
Євген, її побачивши із чоловіком, враз засумував.
В його очах розгледіла, і біль, і гнів, ніби звірячий.

Він підійшов до них і, привітавшись, взяв її за руку.
- Ми можемо поговорити, чи тепер вже - люті вороги?
Такого не чекав від вас, знайшли собі забаву другу?
За кого мене мали? Заручини навіщо розірвали ви?..

Вона розгублено дивилася на нього, стисло серце.
Він зрадив їхні почуття, а звинуватити хоче її у тому.
- Не маю більше віри вам, це я мала казати все це.
За кого мали ви мене? Двічі одружувались, тепер
знову?

Скільки дружин вам треба, щоб задовольнити
Свою палаючу натуру, свій азарт, нестримний дух?
Запалюєтесь швидко ви й так само схолодніти
Спроможні через рік, бо почуттів вогонь потух…

Тепер розгублений Євген не знав, що і сказати.
Анфіса мала рацію, він дійсно не утримав почуття,
Які були в минулому, але ця дівчина змінила зразу
Його уявлення сім’ї, йому потрібна лиш вона.

10.

Жінки завжди йому увагу приділяли, помічали,
Бо був він гарним чоловіком і користувався цим.
Своє кохання з радістю його бажанню віддавали.  
Євген відчув у собі зміни, здорослішав напевно він.

Цю дівчину так щиро покохав, адже вона геть інша,
Ніж всі оті красуні, з якими знався він в минулому.
Цілеспрямована, упевнена в собі й від того вільна,
Щоб пару вигідну шукати, а перевагу віддає
розумному.

Вона побачила в очах Євгена відчайдушний біль.
Той розумів, що зараз він втрачає найдорожче.
Хіба ж могла зізнатися, що хоче бути лише з ним?
Десь у душі, страхи з минулого іще тривожать…

Два тижні не могла вона позбутись спогадів
Про ті хвилини, у які тривала їх хвилююча розмова.
Якби він проявив байдужість, не була б сполохана,
А розуміла б, що не варто все розпочинати знову.

Якось увечері він завітав до неї неочікувано.
- Я хочу, щоб ви знали, що я зараз відчуваю.
Те, що вас втратив, розумію тепер чітко я.
Так сталося, хоч і плекав надію, що ми – пара.

З перших хвилин знайомства з вами змінювався.
Я раптом зрозумів, що жив життям несправжнім.
Був двічі я одруженим, але примарою розвіювався
Мій стан закоханості, бо не відчув від них реальних

Я почуттів… Життя зі мною, а не я, потрібен їм.
Мають утримання тепер, їх це цілком влаштовує.
Хотілося взаємних почуттів, допоки ще сивинами
Моє волосся не покрилося… Тому і розлучився знову
я.

Мене ви бачили із другою дружиною, я не хотів,
Щоб сталось так, можливо і дозволив собі зайве.
Я обійняв її більш дружелюбно, не маю почуттів
До неї, лише до вас мій потяг вже ніколи не ослабне…

Закохані оголосили про заручини вже через місяць.
Дівчина мала ще якесь побоювання, але незначне.
Євген був дуже чуйним, турботою зігрів свою Анфісу.
Його кохання лікувало її душу, воно тепер у ній живе.


Рекомендуйте хорошее стихотворение
Свидетельство о публикации № 7963


» Біль минулого
 

Стихи из архива


stihi.su

Объявления

Хорошая кнопка