Я - руський.

bohane15

«Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують...
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...»
Т. Шевченко.

Я – руський, люде. Не по волі
На Україні. З злої долі
Живу давно.
З маленьких літ.
Коли гриміли ще гармати
І небосхил палахкотів,
Сюди привезла рідна мати маленьких дочку і синів.

З тих пір, Вкраїно, наші долі
Переплелись. Багато солі
Удвох ми з’їли.
Все спізнали
І подружились.
Мо, й навік?..

І йдем одним широким полем.
Хай, що не кажуть, а твій біль
Ятрить мене жагучим болем,
Бо непокоїть тая сіль,
Що з’їли ми удвох поволі.

Перлино світу! Що з тобою?
Вже не чаруєш ти красою
Славетних лицарів своїх!

Гнилі ставки!
Гнилі річки
Течуть нітратними полями,
Неначе в тій страшенній казці!
І радіацій «ржаві» плями
Синів твоїх по злій указці
Вже запроваджують до ями.

Куди піти?
Куди подітись?..
Росою праведною вмитись!..

Ми - недолугії раби,
Мутанти підлі й безхребетні.
Для чого в світі живемо?!
Щоб пити кров
і «жрать» ковбаси?!
Лихі діла нести?!
А мо?!
Нащадкам зробимо припаси,
А потім тихо помремо?!..

Вже все зробили.
Горе! Горе!
Брат братом знову нивку оре!
До поту крові.
Ще й ганя,
Щоб більший шмат отшматувати
Собі у пельку пирога.
А тре - то й буде катувати,
Якщо не так ступнé нога!

То, що ж це робиться сповна?!
Та, схаменіться! Це ж війна!
І нами править божевілля.
Ми – самоїди!
Камчадали!
Самі себе їмо спроквола.
Й тим більше радості й надій,
Чим гірше робиться довкола!..
Це ж – розум з’їхав!
Боже мій!

І недарма під серцем тисне,
Бо вже гримить.
А може й блиснуть.
Страшної сили буревій
Зламає все, безжалісно змете
І правих, і не правих.
Всіх загорне у безвість.
Спалить!
І смерть посіє між братами...

Хай пам’ятає, хто лукавить:
« Ходити темними ходами,
де треба ясність – самогубство».


Рекомендуйте хорошее стихотворение
Свидетельство о публикации № 3465


» » Я - руський.
 

Стихи из архива


stihi.su

Объявления

Хорошая кнопка