Важкі зорі…
ЭленБрус
«Ти збережи своє життя, ми так чекаємо на тебе.
Даринка увесь час про татка згадує, сумує.
Вчора сказала, що ніяких подарунків їй не треба,
Аби татусь приїхав, кожен день вона тебе малює.
Учора виповнилось їй п’ять рочків, ти це пам’ятаєш.
Яка щаслива була голос твій почути в телефоні!
Це був найкращій подарунок, думаю, ти знаєш.
Так важко жити нам без тебе, любий, такі важкі зорі…
Яку уж ніч не можу я заснути, давлять так на мене.
Все думаю про те, що робиться поряд з тобою?
А зорі у вікно тривожний біль скидають з неба.
Молюсь за тебе щохвилини, вже стомила Бога.
Не можу слухати новини, так боюся, що почую,
Про те, як ворог наступає на міста, де ти воюєш.
Кохаю тебе дуже сильно, та без тебе так сумую.
А пам’ятаєш першу зустріч, перший наш цілунок?
Прошу, будь обережним, бережи себе заради нас.
Не можу навіть уявити, як без тебе зможу жити.
Твоє життя, то найцінніший нам із донечкою скарб.
Щаслива тим, що маю свою вдачу, так тебе любити…»…
Він рідко їм дзвонив із донею, на декілька хвилин,
А їй хотілося завжди йому сказати так багато.
Тому й записувала у щоденник випливи тих почуттів,
Коли повернеться, то буде довго він про них читати.
Даринка увесь час про татка згадує, сумує.
Вчора сказала, що ніяких подарунків їй не треба,
Аби татусь приїхав, кожен день вона тебе малює.
Учора виповнилось їй п’ять рочків, ти це пам’ятаєш.
Яка щаслива була голос твій почути в телефоні!
Це був найкращій подарунок, думаю, ти знаєш.
Так важко жити нам без тебе, любий, такі важкі зорі…
Яку уж ніч не можу я заснути, давлять так на мене.
Все думаю про те, що робиться поряд з тобою?
А зорі у вікно тривожний біль скидають з неба.
Молюсь за тебе щохвилини, вже стомила Бога.
Не можу слухати новини, так боюся, що почую,
Про те, як ворог наступає на міста, де ти воюєш.
Кохаю тебе дуже сильно, та без тебе так сумую.
А пам’ятаєш першу зустріч, перший наш цілунок?
Прошу, будь обережним, бережи себе заради нас.
Не можу навіть уявити, як без тебе зможу жити.
Твоє життя, то найцінніший нам із донечкою скарб.
Щаслива тим, що маю свою вдачу, так тебе любити…»…
Він рідко їм дзвонив із донею, на декілька хвилин,
А їй хотілося завжди йому сказати так багато.
Тому й записувала у щоденник випливи тих почуттів,
Коли повернеться, то буде довго він про них читати.
Рекомендуйте хорошее стихотворение
Свидетельство о публикации № 7659