Не гра…
ЭленБрус
1.
Немов гірляндами, прикрашу я свої вечірні думи.
Історію, можливо вигадаю, навіть щось веселе.
Гортаю сторінкИ уяви, але чомусь злилОсь усе до купи.
Ось зосереджусь, та рядками думка аркуші застеле…
Було тоді їм з однокласницею років по п'ятнадцять.
Ірина - гарна дівчина, але занадто вже брехлива.
Ніхто із нею не хотів тоді дружити в їхнім класі,
Олесі сором відмовляти було їй, тому й дружила.
Вислухувала її балачки усі, й про татка льотчика.
Вже потім зрозуміла, що хіба ж була дитина винна
У тім, що батько їх покинув, не потрібна донечка.
Ось мама і вигадувала, щоб не сумувала вона сильно.
Жили в малому місті, що було тоді, немов воєнне.
Багато в ньому розташовано ускрізь частин військових.
Дівчатка посміхалися курсантам, форма «офігенна».
Олесі не подобались, хоч і ловила погляди їх загадкові.
Якось, зимовим вечором, Ірина вмовила Олесю
Піти із нею містом на прогулянку, але не просто так.
Перевдяглись в дорослі шубки, що були удома в неї,
Бо мама торгувала ними, але знаходилась в гостЯх.
Косметикою теж тоді прикрасились гарні дівчатка.
Гуляти, так гуляти… Етикетки швидко приховали, звісно.
На дев’ятнадцять років, напевно стали виглядати.
Ходили вулицями, було темно, лиш фонарне світло.
Вони зненацька підійшли - високі хлопці, два курсанти.
Було їм років, десь по двадцять, розгубилася лише Олеся.
Ірина шепотіла, що треба іменами іншими себе назвати.
Хоч не подобалось, але погодилась, сказала ім’я Свєта.
Денис із Ірою, немов зійшлись у балакучості своїй.
Пішли удвох трохи вперед, Олеся з Ігорем були позаду.
Питав, де вчиться, чи працює, а вона збрехала, через сміх,
Що медсестрою в санчастині, та почервоніла зразу.
2.
Спасінням була темрява, лише світили зорі, сніг та ліхтарі,
Їй було соромно, не думала тоді, що все так вийде.
Покинула її Ірина, вона із легкістю обом брехала б їм тоді,
Олесі було важко, немов у муках, народжувалась кривда.
Він її Свєтою постійно називав, напевно думав - глухувата,
Бо не було реакції у неї зразу на ім’я, лише за декілька разів.
Кілька годин гуляли, але могла прийти додому мама.
На радість дівчини, Ірина повернула в сторону, де дім.
Та Ігор зрозумів, що скоро їм потрібно буде розлучатись,
Почав їй тараторити, що дуже шкода, що сподобалась йому.
Зненацька обійняв Олесю-Свєту, та поліз одразу цілуватись.
У неї з переляку ноги підкосились, а він сильніше пригорнув.
На її щастя, підійшли Денис з Іриною, немов спасіння.
Вони домовились, коли зустрінуться в наступний раз ізнову.
Дівчата, щоб не видати себе, зайшли при них у дім сусідній,
А коли хлопці скрилися, вийшли з під’їзду і пішли додому.
Та, лише шубки познімали, так одразу відчинились двері.
Іра на місце все покласти встигла, провели із мамою Олесю.
Наступний день, у школі, пОдружки про хлопців теревенили.
Олеся вже сміялася, але відмовилась продовжувати ту аферу.
Вона не думала, що все так вийде, та прийдеться їй брехати.
Вдавати з себе дівчину дорослу, бо то уже була не гра.
Якось, увечері, побачила біля тієї санчастини Ігоря, курсанта.
Пройшла повз нього, очі опустивши, щоб неї не впізнав.
Чекав він дівчину, що працювала медсестрою, Свєту.
Олесі було дуже сором перед ним, та що вона уже могла?
Йому відкритись, розказати, що цілував тоді юну кокетку?
Хай думає, що дівчина поїхала кудись, тому і не прийшла.
Ірина іще довго подрузі розповідала усілякі небилиці.
Давно Олеся знала, що немає правди в тих словах,
Але сказати не могла, бо розуміла, що образити її боїться.
Та якось, Іри оповідь допомогла дізнатись правду враз…
3.
Олеся познайомилась із хлопцем нещодавно, із Сергієм.
Побачив він її із однокласницею неочікувано в магазині.
То була інша дівчина, вони були із ним знайомі та дружили.
Побачивши Олесю, заходився залицятися красиво.
Десь місяць зустрічались, міг годинами про свої почуття
Розказувати їй… Дуже красивий хлопець, значно старший.
Вона закінчила вже школу, мала продовжувати навчаннЯ.
Зробив їй, навіть, пропозицію, зраділа, адже був найкращий.
Два місяці ще літа в них було попереду, а потім вже поїде
На навчання у інше місто дівчина, журився дуже він.
Вона клялась у вірності йому, бо закохалася в Сергія.
Хлопець дорослий, працював, боялася реакції батьків.
Ірина, як завжди прийшла до неї, почала розповідати:
Хто, де і з ким… Та цього разу, висвітила таємницю їй.
Уже три місяці, як познайомилась із хлопцем, покохала.
Красивий, але останнім часом, зАвжди зайнятий Сергій.
Три місяці… Так довго змОвчати змогла? Не зрозуміло.
Напевно, дуже закохалась та боялася наврочити собі.
Олеся зразу напряглася, але усе то недаремно вийшло,
Бо він - той самий хлопець, її коханий, красеню Сергій...
Колись дві подружки, вдаючи із себе дівчат дорослих,
Хлопців курсантів надурили, визиваючи в них почуття.
Ось і прийшла розплата, напевно, за образу хлопців,
Бо захопилися обидві красенем, так повернулася брехня.
Вона не стала більше зустрічатись із Сергієм, без пояснень.
Він швидко захопився іншою, та одружився «по зальоту».
Запам’ятала на життя, не треба було ще якихсь роз’яснень:
Надуриш, то й тебе надурять, час призначить мить прильоту…
Немало рОків вже минуло, звідкіль не бачилися однокласниці.
Дізналася від матері Олеся про Іринину, також нелегку долю.
Нехай все буде добре зараз у невгамовної тієї авторки,
Бо, майже кожен, із років твоєї юності, несе тепло собою.
Немов гірляндами, прикрашу я свої вечірні думи.
Історію, можливо вигадаю, навіть щось веселе.
Гортаю сторінкИ уяви, але чомусь злилОсь усе до купи.
Ось зосереджусь, та рядками думка аркуші застеле…
Було тоді їм з однокласницею років по п'ятнадцять.
Ірина - гарна дівчина, але занадто вже брехлива.
Ніхто із нею не хотів тоді дружити в їхнім класі,
Олесі сором відмовляти було їй, тому й дружила.
Вислухувала її балачки усі, й про татка льотчика.
Вже потім зрозуміла, що хіба ж була дитина винна
У тім, що батько їх покинув, не потрібна донечка.
Ось мама і вигадувала, щоб не сумувала вона сильно.
Жили в малому місті, що було тоді, немов воєнне.
Багато в ньому розташовано ускрізь частин військових.
Дівчатка посміхалися курсантам, форма «офігенна».
Олесі не подобались, хоч і ловила погляди їх загадкові.
Якось, зимовим вечором, Ірина вмовила Олесю
Піти із нею містом на прогулянку, але не просто так.
Перевдяглись в дорослі шубки, що були удома в неї,
Бо мама торгувала ними, але знаходилась в гостЯх.
Косметикою теж тоді прикрасились гарні дівчатка.
Гуляти, так гуляти… Етикетки швидко приховали, звісно.
На дев’ятнадцять років, напевно стали виглядати.
Ходили вулицями, було темно, лиш фонарне світло.
Вони зненацька підійшли - високі хлопці, два курсанти.
Було їм років, десь по двадцять, розгубилася лише Олеся.
Ірина шепотіла, що треба іменами іншими себе назвати.
Хоч не подобалось, але погодилась, сказала ім’я Свєта.
Денис із Ірою, немов зійшлись у балакучості своїй.
Пішли удвох трохи вперед, Олеся з Ігорем були позаду.
Питав, де вчиться, чи працює, а вона збрехала, через сміх,
Що медсестрою в санчастині, та почервоніла зразу.
2.
Спасінням була темрява, лише світили зорі, сніг та ліхтарі,
Їй було соромно, не думала тоді, що все так вийде.
Покинула її Ірина, вона із легкістю обом брехала б їм тоді,
Олесі було важко, немов у муках, народжувалась кривда.
Він її Свєтою постійно називав, напевно думав - глухувата,
Бо не було реакції у неї зразу на ім’я, лише за декілька разів.
Кілька годин гуляли, але могла прийти додому мама.
На радість дівчини, Ірина повернула в сторону, де дім.
Та Ігор зрозумів, що скоро їм потрібно буде розлучатись,
Почав їй тараторити, що дуже шкода, що сподобалась йому.
Зненацька обійняв Олесю-Свєту, та поліз одразу цілуватись.
У неї з переляку ноги підкосились, а він сильніше пригорнув.
На її щастя, підійшли Денис з Іриною, немов спасіння.
Вони домовились, коли зустрінуться в наступний раз ізнову.
Дівчата, щоб не видати себе, зайшли при них у дім сусідній,
А коли хлопці скрилися, вийшли з під’їзду і пішли додому.
Та, лише шубки познімали, так одразу відчинились двері.
Іра на місце все покласти встигла, провели із мамою Олесю.
Наступний день, у школі, пОдружки про хлопців теревенили.
Олеся вже сміялася, але відмовилась продовжувати ту аферу.
Вона не думала, що все так вийде, та прийдеться їй брехати.
Вдавати з себе дівчину дорослу, бо то уже була не гра.
Якось, увечері, побачила біля тієї санчастини Ігоря, курсанта.
Пройшла повз нього, очі опустивши, щоб неї не впізнав.
Чекав він дівчину, що працювала медсестрою, Свєту.
Олесі було дуже сором перед ним, та що вона уже могла?
Йому відкритись, розказати, що цілував тоді юну кокетку?
Хай думає, що дівчина поїхала кудись, тому і не прийшла.
Ірина іще довго подрузі розповідала усілякі небилиці.
Давно Олеся знала, що немає правди в тих словах,
Але сказати не могла, бо розуміла, що образити її боїться.
Та якось, Іри оповідь допомогла дізнатись правду враз…
3.
Олеся познайомилась із хлопцем нещодавно, із Сергієм.
Побачив він її із однокласницею неочікувано в магазині.
То була інша дівчина, вони були із ним знайомі та дружили.
Побачивши Олесю, заходився залицятися красиво.
Десь місяць зустрічались, міг годинами про свої почуття
Розказувати їй… Дуже красивий хлопець, значно старший.
Вона закінчила вже школу, мала продовжувати навчаннЯ.
Зробив їй, навіть, пропозицію, зраділа, адже був найкращий.
Два місяці ще літа в них було попереду, а потім вже поїде
На навчання у інше місто дівчина, журився дуже він.
Вона клялась у вірності йому, бо закохалася в Сергія.
Хлопець дорослий, працював, боялася реакції батьків.
Ірина, як завжди прийшла до неї, почала розповідати:
Хто, де і з ким… Та цього разу, висвітила таємницю їй.
Уже три місяці, як познайомилась із хлопцем, покохала.
Красивий, але останнім часом, зАвжди зайнятий Сергій.
Три місяці… Так довго змОвчати змогла? Не зрозуміло.
Напевно, дуже закохалась та боялася наврочити собі.
Олеся зразу напряглася, але усе то недаремно вийшло,
Бо він - той самий хлопець, її коханий, красеню Сергій...
Колись дві подружки, вдаючи із себе дівчат дорослих,
Хлопців курсантів надурили, визиваючи в них почуття.
Ось і прийшла розплата, напевно, за образу хлопців,
Бо захопилися обидві красенем, так повернулася брехня.
Вона не стала більше зустрічатись із Сергієм, без пояснень.
Він швидко захопився іншою, та одружився «по зальоту».
Запам’ятала на життя, не треба було ще якихсь роз’яснень:
Надуриш, то й тебе надурять, час призначить мить прильоту…
Немало рОків вже минуло, звідкіль не бачилися однокласниці.
Дізналася від матері Олеся про Іринину, також нелегку долю.
Нехай все буде добре зараз у невгамовної тієї авторки,
Бо, майже кожен, із років твоєї юності, несе тепло собою.
Рекомендуйте хорошее стихотворение
Свидетельство о публикации № 7836
