Громадяни і громадянки
shevchenko
Громадянин Т. обережно вислизнув із маршрутки Кушугум–Запоріжжя і непомітно озирнувся: ні, за ним ніхто не стежив. Дбайливо притримуючи дуже цінний пакет, в якому були зосереджені довідки із картками – недільний доробок усього нечисленного колективу, – він швидко попрямував до зупинки громадського транспорту. Треба було ще зазирнути додому і впевнитися, що там все гаразд і, зрозуміла річ, підкріпитися отим остогидлим пивом, що рекламують з усіх боків.
А його колеги в цей час вибиралися звідусіль на роботу. Громадянин Ш. нервово зачинив квартиру і швидко попетляв на зупинку. «Хоч би не було пробки на греблі!» – думалося йому.
Керівник групи, громадянин П., вже вирулював на зупинку. До роботи всього нічого, але краще під`їхати. «Мабуть, зніму з них премії! – обмірковував він становище, яке склалося у колективі. – Нема в них отого вогника, який був у комсомолії. В тих під ногами горіла земля!» – кривився він, трясучись у тролейбусі, оточений пенсіонерами, які проривалися додому з Критого ринку.
Громадянка М. теж настирливо, але повільно мітила з дому до офісу: там вона вчора забула цінні бухгалтерські папери. Треба їх дооформити, щоб колектив отримав зарплатню в кінці місяця. «Як це зробити, щоб була і премія?» – роїлося в її голові, оточеній колонками осоружних цифр.
«Таки залишу їх без премії! – втішував себе керівник наукової групи, громадянин П. – Один громадянин Д. заслуговує на неї! Шпарить картки, наче з кулемета», – схвально хитав головою.
А громадянин Т. вже був у пив-барі і смоктав краще пиво на одній шостій земної кулі. «Ні, жигулівське було краще», – думав він, роздивляючись кухоль з пивом на світло. – Темніше! – впевнено аналізував він сучасну продукцію, прислуховуючись до розмови за сусіднім столиком двох чолов`яг, по виду працівників ЖКГ.
– Янукович – це вообче! – казав один, тримаючись за стіл. Другий його підтримував:
– Так… той… голова! Думає… той… Може ще по кухлю? В мене… той… гроші скінчилися.
А громадянка Ж. чаклувала ще у себе дома на кухні, хотіла встигнути до роботи спекти пиріжки, щоб почастувати своїх колег по роботі.
З трамвая на зупинці вискочив ще один член колективу, заступник керівника, громадянин Р., і повільно попрямував до роботи. Оце перейти Жовтневу площу, прочимчикувати повз обласної держадміністрації – і ти вже на роботі. «Добре, що встиг покормити птахів!» – думалося йому.
А в цей час громадянин Ш. вже застряг у пробці на греблі. Мобілки в нього не було, не дозволяв соціальний статус, і він із сумом дивився у вікно. Ну, що ж тут поробиш?
Громадянин Т. вже видудлив цілу кварту пива і у доброму гуморі спрямував свою невпевнену ходу в бік казенної установи.
Громадянка М. повільно підходила до офісу. «Щоб ще доброго зробити людям?» – перебирала вона різні комбінації, не знаючи, на яку схилитися.
Першим біля установи з`явилася громадянка Ж. із торбинкою в руках, звідки смачно пахло: встигла таки зробити добру справу.
За нею з`явився заступник керівника, громадянин Р. «Будемо голосувати за Юлю!» – впевнено наполягав він товаришці по службі.
«Мабуть залишу премію тільки собі!» – вирішив керівник, громадянин П., підходячи до установи.
«Хай вона пощезне, оця клята робота!» – сказав громадянин Т. і рішуче попрямував до пив-бару, що зустрівся йому по дорозі. – І де їх стільки набудували? Хай їм грець!» – думалось бувшому офіцеру Радянської Армії.
Один тільки громадянин Ш. залишився сидіти у маршрутці на греблі, оточений такими же нервовими людьми. «І куди це кращий мер у світі дивиться!» – неспокійно думалося йому.