Палає…

ЭленБрус

Палає вечір весняний у зорях.
Гармати рвуться десь, удалині.
Тремтить хлопчина, холод на долонях.
В обіймах матері зігрівся, тихо спить.

А рокіт не стихає, та дрижить оселя.
Відкрив він оченята перелякані свої…
«Матусю, рідна, то - гармати стрелять?»
«Ні, синку, то – гроза, не бійся, спи».

Вже більше тижня, кожен день, в підвалі,
Вони сидять всі довгі ночі напроліт.
Вона свою дитину міцно обіймає,
А серце тисне в грудях та болить.

«Не бійся, синку, то – дощі гримучі,
ВажкИми краплями б’ють у вікно.
Весна прийшла, але вітри разючі,
Дерева розхитали, грюкіт від тогО».

«Матусю, а коли вже повернЕться тато?
Так скучив я за ним, вже довго він не йде…».
За лісом знову розриваються гармати.
«Він нас борОнить, синку, бо «чума» на нас іде.

Ще зовсім трішки ми повинні зачекати.
Він з перемогою повернеться до нас.
Ти знову будеш спати на своїй кроваті.
Гроза минеться, сонце засвітитиме в той час».

Хлопчина міцно обійняв свою матусю.
Закрились оченята, тихо наближався сон…
«Колись сказати, все ж, йому я мушу,
Загинув його татко, та згоріло вщент село…».

Рекомендуйте хорошее стихотворение
Свидетельство о публикации № 7587


» Палає…
 

Объявления

Хорошая кнопка