У щасливі сподівання…
ЭленБрус
1.
Її донькА вже підросла, усе так неочікувано.
Змиритися із цим допоки не була готова Ліда.
П’ять років, як жила без чоловіка, прИданого
Для донечки своєї не зібрала… Бо не хотіла.
То – дійсно гумор, а якщо серйозно,
Як мама дівчинки, якій лише сімнадцять,
Занепокоєна, щоб не було курйозів.
Молодики тепер трапляються всілякі.
Батько Софійки згодом виявився бабієм.
Коханок мав, вона не уявляла навіть,
Що чоловік її такий, здавався «тюхтієм».
Завжди була упевнена – на інших і не гляне.
Ізгодом виявився «темною конячкою».
Був програмістом, мав чималі заробітки він.
Максим ніколи не захоплювався пиятикою,
Але в «відрядження» частенько дременути міг.
По місяцю, а то і два він «втілював свої проекти».
Ліда займалася донькОю і чимало працювала.
З навчАнням дівчинки був клопіт, в кожній чверті
Якийсь предмет підтягували, відставала.
Жінка в салоні працювала манікюрницею.
Нерідко за замовленням була в клієнток вдома.
Одна із них, яка була занадто вже гламурницею,
І виявилася коханкою Максима, не чекав такого
Він викриття… Зайшов в її квартиру впевнено,
А там його дружина робить манікюр Інесі.
Він неабияк розгубився, бо не збреше вже.
Ось так й скінчилися його ганебні побрехеньки.
Ліда одразу висловила намір розлучитись.
Вона не розуміла, як йому пробачити таке.
Максим ще намагався голову їй задурити.
На те відповіла, що від брехні його недобре тхне.
2.
Роки біжать, хіба ж вженешся ти за ними?
Ось і донькА вже підросла, кінець шкільним урокам.
У голові Софійки – лише гулянки, танці, співи.
Про інститут не хоче навіть слухати, постійні склоки.
- Як же мені умовити її навчатись далі в інституті?
Завжди я мріяла, щоб гідною була освіта в неї.
Може тебе послухає? Ти поясни їй, недолугій,
Як це важливо у подальшому житті,- Ліда казала Нелі.
Дружили ще зі школи пОдруги, були дуже близькі.
Нелі розлучена давно, своїх дітей вона не мала.
Коли і Ліда розлучилася, частіш навідувалася до них.
Софійка відчувала, що з’явилася у неї друга мама.
- Еге ж, мене вона послухає, то – дійсно так.
Не треба було потурати їй в усьому, йти на поводу.
Боялась, що ущемленою відчувається вона,
Тепер ось маєш… Обов’язково з нею я поговорю.
А працювала Нелі стоматологом, не педагогом.
Як можуть вплинути на дівчинку повчальні балачки
Матусиної подруги? Софійка їх і слухати не захотіла, тОму
Жінки таємно вирішили слідкувати: де буває й з ким?
Усе дійшло, як кажуть, майже до маразму в них.
По черзі бігали за нею, кожен раз гримуючись.
Але, усе те недаремно, з’явився в дівчинки жених.
На лавочці сиділи в сквері , обійнявшись і цілуючись.
- Який же гад, йому я зараз покажу, як руки розпускати.
Вона ж іще така маленька, їй всього сімнадцять років…
Сховалась за кущем і виглядала – що там роблять «молодята».
Аж раптом руку на плече їй хтось поклав… Затисла рота,
Щоб голосно не крикнути, бо ледь не вмерла з переляку.
- Вам допомога не потрібна? Я готовий, будь там що.
- Чого вам треба, чоловіче? Потреби в допомозі я не маю.
Ідіть собі, куди ішли. Вам що, вистава тут, або кіно?
3.
Він відійшов, бо дуже грізно крикнула вона на нього.
А Ліда, трохи заспокоївшись, знов підглядати почала.
- А може, все ж допомогти вам? - ізнову не чекаючи такого,
Вона, як гаркнула на нього… Немов та фурія, в ту мить була.
Той чолов’яга зрозумів – серйозні дуже отам справи,
Але далеко не відходив, мов на шухері, стояв поблизу.
А парочка піднЯлася, кудись пішла, побігла слідом зразу.
Він плентався на відстані за нею, дуже боявся її крику.
Попереду було кафе, закохані зайшли всередину.
Біля вікна присіла Ліда, повернулась до них спИною.
Багато літніх столиків, вона взяла серветку із мереживом…
- Дозволите присісти поряд з вами? – сів поряд з Лідою.
- Хто ви такий? Чого вчепилися до мене? Що потрібно вам?
Сідайте де завгодно, а мене залиште в спокої, благаю вас.
- Скажіть, а хто та дівчинка вам? … – Це – моя донька…
- О, Господи…, - він зблід одразу, закрутилась в нього голова.
Все ж, трохи заспокоївшись, він вирішив, що треба діяти.
- Мені сподобались ви дуже, познайомитись маю бажання.
Але, вас про?шу – не кричіть, бо можуть нас помітити
Ті хлопець з дівчиною… Того ви не бажаєте, і я – так само.
Мене Антоном звати, сидіть, не озираючись на них.
Я буду вам розповідати, що там діється у них, тихенько.
А вас як звати? Чим займаєтесь, коли – не детектив?
Донька вже має вісімнадцять років? Діти ростуть хутенько…
Ліда того і не помітила, як швидко він її розмовою привабив.
Розповідав про себе, що має магазини з продажу сантехніки.
Вона поглузувала з нього, називала «королем всіх унітазів».
- Чому - лиш унітазів? Ще й кахелю… А, іноді - і піротехніки.
Веселим чоловіком виявися той Антон, не уявляла, що такий.
Її він налякав тоді в кущах, подумала, що хтось неадекватний.
Що ж міг про неї він подумати тоді? Чому залізла у кущі?
Та, ще і вигляд в неї… Одежу вділа блеклу, неприглядну.
4.
- Чому ви за донькОю стежите, чим завинила дІвчина?
- Допоки ще нічим, але буває, що трапляється усе зненацька.
Сімнадцять років їй, у цьому році школу лиш закІнчила.
Той хлопець старший, не знала я про нього, бо ховаються.
Мені так хочеться, щоб йшла навчатись далі в інституті,
Але вона не хоче, може він її від того відмовляє зараз?
Перше кохання так захоплює дівчат, що з нею далі буде?
Він розіб’є їй серце і покине… Тяжкими будуть ті страждання.
- Чому так вирішили ви, що він її покине? Може любить
Хлопчина щиро й мріє одружитися із вашою донько?ю?
Я був закоханий іще у школі, довго чекав на згоду Люди.
Ми одружилися нарешті, але вона мене покинула ізгодом.
Був в мене постачальник іноземець, запросив його додому.
З дружиною своєю познайомив, вона сподобалась йому.
Через два роки розлучились ми, бо закохалася у нього.
Шість років вже живе у Швеції, сина покинула отут.
Але, я їй його і не віддав би, нехай щасливою там буде.
Данилка – все в моїм житті, для нього і живу тепер.
Тому не міряйте усіх чоловіків однаково, він її любить
По-справжньому, про це я точно знаю, бо то – мій син...
У Ліди очі, мов по п’ять копійок стали з несподіванки.
- То ви такОж за ними стежили у сквері? А яка причина?
- Він розповів мені про неї, про своє кохання, неочікувані
Такі події, адже вона - неповнолітня, приваблива дівчИна.
Боявся я, щоб поміж них не сталося чогось такого,
Бо це – стаття, Данилі виповнилось двадцять три уже.
Не знав батьків, ким батько є, яка реакція можлива в нього?
Тому і вирішив приглянути за ними… У цьому ось - і все.
Ліді чомусь так смішно стало, про кущі згадалося.
Обоє слідкували за своїми дітьми, їм не довіряючи.
- Антоне, так радію зараз, бо порядність вашу бачу я.
Якщо Данило на вас схожий, то нема межі моєї вдячності.
5.
Вони так захопилися розмовою, що не побачили,
Як діти їх пішли з кафе, бо довго розмовляли зацікавлено.
Антон – надійний чоловік, розумний і обачливий.
Не красень, дійсно, але упевнена у тому, що не зрадить він…
Данила вмовив дівчинку навчатись далі в інституті.
В навчанні їй допомагав, бо рік тому своє він закінчи?в.
Через два роки на заочне перейшла, разом лише усюди
Закохані завжди ходили, весілля відбулось їх через рік.
Так сталося, що був в Антона кращий друг з дитинства.
Його звали Семеном, дуже сподобався він потім Нелі.
Ліда раділа, що у пОдруги мужчина теж тепер з’явився.
Антон зробив їй пропозицію, мов уві сні, це трапилось із нею.
Ще через рік, Софійка народила хлопчика, загальне щастя
Звалилося на них усіх, бо стали, мов одна родина.
Антон обожнював онука, на нього схожим вдався.
Трохи розширив бізнес свій, відкрив іще два магазини.
А згодом, народилась дівчинка, немов ромашка, біла.
Настунею назвали, оченятами на маму дуже схожа.
Данила виявився гарним батьком, головне – його родина.
Софійка відчувалася щасливою, цьому раділа її мама...
Ліда благала в Бога для донькИ щасливу долю
Ще до народження її, напевно так і має бути.
Вагітна жінка у щасливі сподівання обгортала доню,
Бо відчувала - буде дівчинка… Її думкИ були почуті.
Її донькА вже підросла, усе так неочікувано.
Змиритися із цим допоки не була готова Ліда.
П’ять років, як жила без чоловіка, прИданого
Для донечки своєї не зібрала… Бо не хотіла.
То – дійсно гумор, а якщо серйозно,
Як мама дівчинки, якій лише сімнадцять,
Занепокоєна, щоб не було курйозів.
Молодики тепер трапляються всілякі.
Батько Софійки згодом виявився бабієм.
Коханок мав, вона не уявляла навіть,
Що чоловік її такий, здавався «тюхтієм».
Завжди була упевнена – на інших і не гляне.
Ізгодом виявився «темною конячкою».
Був програмістом, мав чималі заробітки він.
Максим ніколи не захоплювався пиятикою,
Але в «відрядження» частенько дременути міг.
По місяцю, а то і два він «втілював свої проекти».
Ліда займалася донькОю і чимало працювала.
З навчАнням дівчинки був клопіт, в кожній чверті
Якийсь предмет підтягували, відставала.
Жінка в салоні працювала манікюрницею.
Нерідко за замовленням була в клієнток вдома.
Одна із них, яка була занадто вже гламурницею,
І виявилася коханкою Максима, не чекав такого
Він викриття… Зайшов в її квартиру впевнено,
А там його дружина робить манікюр Інесі.
Він неабияк розгубився, бо не збреше вже.
Ось так й скінчилися його ганебні побрехеньки.
Ліда одразу висловила намір розлучитись.
Вона не розуміла, як йому пробачити таке.
Максим ще намагався голову їй задурити.
На те відповіла, що від брехні його недобре тхне.
2.
Роки біжать, хіба ж вженешся ти за ними?
Ось і донькА вже підросла, кінець шкільним урокам.
У голові Софійки – лише гулянки, танці, співи.
Про інститут не хоче навіть слухати, постійні склоки.
- Як же мені умовити її навчатись далі в інституті?
Завжди я мріяла, щоб гідною була освіта в неї.
Може тебе послухає? Ти поясни їй, недолугій,
Як це важливо у подальшому житті,- Ліда казала Нелі.
Дружили ще зі школи пОдруги, були дуже близькі.
Нелі розлучена давно, своїх дітей вона не мала.
Коли і Ліда розлучилася, частіш навідувалася до них.
Софійка відчувала, що з’явилася у неї друга мама.
- Еге ж, мене вона послухає, то – дійсно так.
Не треба було потурати їй в усьому, йти на поводу.
Боялась, що ущемленою відчувається вона,
Тепер ось маєш… Обов’язково з нею я поговорю.
А працювала Нелі стоматологом, не педагогом.
Як можуть вплинути на дівчинку повчальні балачки
Матусиної подруги? Софійка їх і слухати не захотіла, тОму
Жінки таємно вирішили слідкувати: де буває й з ким?
Усе дійшло, як кажуть, майже до маразму в них.
По черзі бігали за нею, кожен раз гримуючись.
Але, усе те недаремно, з’явився в дівчинки жених.
На лавочці сиділи в сквері , обійнявшись і цілуючись.
- Який же гад, йому я зараз покажу, як руки розпускати.
Вона ж іще така маленька, їй всього сімнадцять років…
Сховалась за кущем і виглядала – що там роблять «молодята».
Аж раптом руку на плече їй хтось поклав… Затисла рота,
Щоб голосно не крикнути, бо ледь не вмерла з переляку.
- Вам допомога не потрібна? Я готовий, будь там що.
- Чого вам треба, чоловіче? Потреби в допомозі я не маю.
Ідіть собі, куди ішли. Вам що, вистава тут, або кіно?
3.
Він відійшов, бо дуже грізно крикнула вона на нього.
А Ліда, трохи заспокоївшись, знов підглядати почала.
- А може, все ж допомогти вам? - ізнову не чекаючи такого,
Вона, як гаркнула на нього… Немов та фурія, в ту мить була.
Той чолов’яга зрозумів – серйозні дуже отам справи,
Але далеко не відходив, мов на шухері, стояв поблизу.
А парочка піднЯлася, кудись пішла, побігла слідом зразу.
Він плентався на відстані за нею, дуже боявся її крику.
Попереду було кафе, закохані зайшли всередину.
Біля вікна присіла Ліда, повернулась до них спИною.
Багато літніх столиків, вона взяла серветку із мереживом…
- Дозволите присісти поряд з вами? – сів поряд з Лідою.
- Хто ви такий? Чого вчепилися до мене? Що потрібно вам?
Сідайте де завгодно, а мене залиште в спокої, благаю вас.
- Скажіть, а хто та дівчинка вам? … – Це – моя донька…
- О, Господи…, - він зблід одразу, закрутилась в нього голова.
Все ж, трохи заспокоївшись, він вирішив, що треба діяти.
- Мені сподобались ви дуже, познайомитись маю бажання.
Але, вас про?шу – не кричіть, бо можуть нас помітити
Ті хлопець з дівчиною… Того ви не бажаєте, і я – так само.
Мене Антоном звати, сидіть, не озираючись на них.
Я буду вам розповідати, що там діється у них, тихенько.
А вас як звати? Чим займаєтесь, коли – не детектив?
Донька вже має вісімнадцять років? Діти ростуть хутенько…
Ліда того і не помітила, як швидко він її розмовою привабив.
Розповідав про себе, що має магазини з продажу сантехніки.
Вона поглузувала з нього, називала «королем всіх унітазів».
- Чому - лиш унітазів? Ще й кахелю… А, іноді - і піротехніки.
Веселим чоловіком виявися той Антон, не уявляла, що такий.
Її він налякав тоді в кущах, подумала, що хтось неадекватний.
Що ж міг про неї він подумати тоді? Чому залізла у кущі?
Та, ще і вигляд в неї… Одежу вділа блеклу, неприглядну.
4.
- Чому ви за донькОю стежите, чим завинила дІвчина?
- Допоки ще нічим, але буває, що трапляється усе зненацька.
Сімнадцять років їй, у цьому році школу лиш закІнчила.
Той хлопець старший, не знала я про нього, бо ховаються.
Мені так хочеться, щоб йшла навчатись далі в інституті,
Але вона не хоче, може він її від того відмовляє зараз?
Перше кохання так захоплює дівчат, що з нею далі буде?
Він розіб’є їй серце і покине… Тяжкими будуть ті страждання.
- Чому так вирішили ви, що він її покине? Може любить
Хлопчина щиро й мріє одружитися із вашою донько?ю?
Я був закоханий іще у школі, довго чекав на згоду Люди.
Ми одружилися нарешті, але вона мене покинула ізгодом.
Був в мене постачальник іноземець, запросив його додому.
З дружиною своєю познайомив, вона сподобалась йому.
Через два роки розлучились ми, бо закохалася у нього.
Шість років вже живе у Швеції, сина покинула отут.
Але, я їй його і не віддав би, нехай щасливою там буде.
Данилка – все в моїм житті, для нього і живу тепер.
Тому не міряйте усіх чоловіків однаково, він її любить
По-справжньому, про це я точно знаю, бо то – мій син...
У Ліди очі, мов по п’ять копійок стали з несподіванки.
- То ви такОж за ними стежили у сквері? А яка причина?
- Він розповів мені про неї, про своє кохання, неочікувані
Такі події, адже вона - неповнолітня, приваблива дівчИна.
Боявся я, щоб поміж них не сталося чогось такого,
Бо це – стаття, Данилі виповнилось двадцять три уже.
Не знав батьків, ким батько є, яка реакція можлива в нього?
Тому і вирішив приглянути за ними… У цьому ось - і все.
Ліді чомусь так смішно стало, про кущі згадалося.
Обоє слідкували за своїми дітьми, їм не довіряючи.
- Антоне, так радію зараз, бо порядність вашу бачу я.
Якщо Данило на вас схожий, то нема межі моєї вдячності.
5.
Вони так захопилися розмовою, що не побачили,
Як діти їх пішли з кафе, бо довго розмовляли зацікавлено.
Антон – надійний чоловік, розумний і обачливий.
Не красень, дійсно, але упевнена у тому, що не зрадить він…
Данила вмовив дівчинку навчатись далі в інституті.
В навчанні їй допомагав, бо рік тому своє він закінчи?в.
Через два роки на заочне перейшла, разом лише усюди
Закохані завжди ходили, весілля відбулось їх через рік.
Так сталося, що був в Антона кращий друг з дитинства.
Його звали Семеном, дуже сподобався він потім Нелі.
Ліда раділа, що у пОдруги мужчина теж тепер з’явився.
Антон зробив їй пропозицію, мов уві сні, це трапилось із нею.
Ще через рік, Софійка народила хлопчика, загальне щастя
Звалилося на них усіх, бо стали, мов одна родина.
Антон обожнював онука, на нього схожим вдався.
Трохи розширив бізнес свій, відкрив іще два магазини.
А згодом, народилась дівчинка, немов ромашка, біла.
Настунею назвали, оченятами на маму дуже схожа.
Данила виявився гарним батьком, головне – його родина.
Софійка відчувалася щасливою, цьому раділа її мама...
Ліда благала в Бога для донькИ щасливу долю
Ще до народження її, напевно так і має бути.
Вагітна жінка у щасливі сподівання обгортала доню,
Бо відчувала - буде дівчинка… Її думкИ були почуті.
Рекомендуйте хорошее стихотворение
Свидетельство о публикации № 7890
